GorganyRace-2018: мінус один страх

Боятися – нормально. Відчуття страху – природній механізм виживання і самозбереження. Він змушує активізуватись, приймати рішення, долати небезпеку. Але інколи діє в зворотній бік: паралізує, сковує, заважає. Зі страхами, що ускладнюють життя, варто працювати.

Один з моїх страхів (хоча далеко не найпотужніший!) – гроза. Коли блискає і гримає, мені не буває комфортно. Дуже по-дитячому хочеться заховатись під ліжко. Ну, можна і так, сиди собі під ліжком. Але коли цей страх вносить корективи у життя – я хочу його позбутись, щоб бути незалежною та вільною. Продовжувати читання GorganyRace-2018: мінус один страх

Advertisements

Цікаві історії. Мармароси

Карпати – не дика місцевість, як уявляє собі моя бабуся. Там складно заблукати чи зустріти ведмедя. Туристичні маршрути добре марковані яскравими позначками, а стежки протоптані сотнями пар ніг. І все ж, гори ніколи не бувають однаковими чи нудними. Завжди хочеться повертатись.

Щойно на горизонті з’являється можливість, ми беремо карту, дістаємо спальники, запасаємось їжею і починаємо полювання на квитки на потяг у напрямку Карпат. Цього травня ми запланували маршрут “від Попа до Попа”: стартувати у с. Ділове, піднятись на г. Піп Іван Мармароський, пройти хребтом вздовж українсько-румунського кордону і перейти на г. Піп Іван Чорногірський, завершивши маршрут у с. Дземброня (спойлер: пройшли за три доби).

Хотіли – зробили. А тепер час описати кілька цікавих історій, які б я хотіла запам’ятати. Продовжувати читання Цікаві історії. Мармароси

У горах – все просто

Мені пощастило, що найближче оточення – travel addicted. Нам справді подобається поміщати тиждень життя у наплічник, забувати про смартфон, гарячу ванну, мамині вареники з вишнями. Ми готові митись у крижаному струмку, спати в спальнику, харчуватись згущеним молоком з банки. Насправді, нічого надзвичайного, адже кожен ловить кайф по-своєму. Ми – ось так. Продовжувати читання У горах – все просто

Коли сходить сонце

Люблю світанок. І сонце. І світло.

Живучи у місті, межа між темрявою і світлом стирається. Коли темно, я просто вмикаю лампу. Ніякого дискомфорту. Ніби й не існує різниці.

Але вона є. Продовжувати читання Коли сходить сонце

Gorgany Race. Version 3.0

Пригодницькі перегони “GorganyRace” стали хорошою традицією і залежністю. Цього року ми втретє взяли участь у цій авантюрі. І хоч я двічі писала на цю тему – у 2015 та 2016 році, напишу ще. Спробую бути лаконічною і подати лише головні висновки з цьогорічного досвіду.

Хто не в курсі, “Gorgany Race” – змагання в Карпатах, суть яких – пробігти/пройти максимальну кількість КП (контрольних пунктів, позначених на карті) за визначений час. Наш клас – “спринт” – 24 години, 12 КП і близько 75 км. Складність – в потребі орієнтуватись, бігти, думати…і таке інше. Продовжувати читання Gorgany Race. Version 3.0

Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 2)

Перша частина – тут

Ночувати в “гостьовому будинку” було вдалим рішенням. По-перше, ми помились в гарячому душі (до того – щоденні водні процедури у льодяних потічках), поспали в ліжку (не жаліюсь на комфорт у спальнику, але щоночі прокидалась, бо замерзала). По-друге, мали можливість зранку здійснити одноденний вихід на Драгобрат і Близницю. Продовжувати читання Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 2)

Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 1)

Обговорюючи враження від мандрівки, Андрій якось ностальгічно примітив: “Наші подорожі так змінились: якщо раніше обирали гори, намет і спальники, то останнім часом – міста, хостели, автобуси…”. У цьому є правда: знадобилось два роки, щоб здійснити “реванш” та повторити маршрут Чорногірським хребтом. Тоді, першого разу, через надзвичайно жахливі погодні умови довелось спуститись в екстреному порядку, прихопивши з собою пару з Чехії та пару з Львівщини. Але зараз не про це.

Я марила Карпатами. І навіть минулорічні “GorganyRace” не змогли відбити бажання здійснити справжній похід, “як за молодості”. Головна проблема полягала у щільному графіку – знайти тиждень “вікна” все одно, що відшукати скарб на безлюдному острові. Але щойно випала зручна нагода – ми схопили наплічники, кинули туди згущене молоко (і ще купу всього, звісно) і помчали… Єдине, чого бракувало – це мого туристичного килимка (виросли ноги і він втік з квартири) і газового балону. Продовжувати читання Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 1)