Honey week. Флоренція

Круті сходи, червона черепиця на дахах, жовті будинки та зелені віконниці. Такою є моя Флоренцію. За кожним поворотом – щось таке, що змушує діставати телефон, вмикати камеру і фотографувати. І хоч цей ритуал починає дратувати, все одно робиш сотні знімків: хочеться запам’ятати “саме цей затишний і особливий куточок” назавжди. Продовжувати читання Honey week. Флоренція

Advertisements

Honey week. Ватикан

Кілька років тому, зачитуючись книгами Дена Брауна, мене не на жарт захопили “Янголи і демони”, а точніше – таємничі історії Ватикану. З тих пір я мріяла побувати на площі перед Собором Св.Петра, а ще краще – потрапити у потаємні коридори, підземелля, кімнати (добре, що уявний світ – безмежний, а мріяти неможливо заборонити).

Тож не дивно, що думаючи про подорож Італією, я найбільше чекала занурення в атмосферу загадковості, величі, влади, сили. Мені здавалось, що ця держава – своєрідне “місце сили”, яке зачарує і триматиме “під враженням” не один день. Та, як відомо, якщо чогось дуже чекаєш, зазвичай розчаровуєшся. Просто очікування не співпадають з реальністю. Так і сталось. Продовжувати читання Honey week. Ватикан

Honey week. Рим

Світ такий великий, а часу і ресурсів так мало. Приблизно з такою думкою я починаю пошуки “куди поїхати”, коли трапляється нагода відпочити. Оскільки це буває не так часто, ми з Андрієм давно домовились: встигнути побачити якомога більше різноманіття за короткий час. Так ми почали практикувати подорожі в стилі “експрес”: у класичному розумінні, кожен день – нове місто (а краще – країна). Так ми і мандруємо.

Але тижневу відпустку, яку віднесли до “медової” (байдуже, що від весілля минуло пару місяців), хотіли зробити особливою. Ми знали, що це однозначно буде Європа (у нас НЕ біометричні закордонні паспорти, але є діюча шенгенська мультивіза). Знали, що хочемо тепла (коли у Києві – холодна осінь, хочеться продовжити собі літо). І все. Німеччина? Франція? Нідерланди? Швеція? Іспанія? Я крутила носом. Не пам’ятаю як і коли, але хтось з нас запропонував Італію. Продовжувати читання Honey week. Рим

Gorgany Race. Version 3.0

Пригодницькі перегони “GorganyRace” стали хорошою традицією і залежністю. Цього року ми втретє взяли участь у цій авантюрі. І хоч я двічі писала на цю тему – у 2015 та 2016 році, напишу ще. Спробую бути лаконічною і подати лише головні висновки з цьогорічного досвіду.

Хто не в курсі, “Gorgany Race” – змагання в Карпатах, суть яких – пробігти/пройти максимальну кількість КП (контрольних пунктів, позначених на карті) за визначений час. Наш клас – “спринт” – 24 години, 12 КП і близько 75 км. Складність – в потребі орієнтуватись, бігти, думати…і таке інше. Продовжувати читання Gorgany Race. Version 3.0

Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 2)

Перша частина – тут

Ночувати в “гостьовому будинку” було вдалим рішенням. По-перше, ми помились в гарячому душі (до того – щоденні водні процедури у льодяних потічках), поспали в ліжку (не жаліюсь на комфорт у спальнику, але щоночі прокидалась, бо замерзала). По-друге, мали можливість зранку здійснити одноденний вихід на Драгобрат і Близницю. Продовжувати читання Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 2)

Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 1)

Обговорюючи враження від мандрівки, Андрій якось ностальгічно примітив: “Наші подорожі так змінились: якщо раніше обирали гори, намет і спальники, то останнім часом – міста, хостели, автобуси…”. У цьому є правда: знадобилось два роки, щоб здійснити “реванш” та повторити маршрут Чорногірським хребтом. Тоді, першого разу, через надзвичайно жахливі погодні умови довелось спуститись в екстреному порядку, прихопивши з собою пару з Чехії та пару з Львівщини. Але зараз не про це.

Я марила Карпатами. І навіть минулорічні “GorganyRace” не змогли відбити бажання здійснити справжній похід, “як за молодості”. Головна проблема полягала у щільному графіку – знайти тиждень “вікна” все одно, що відшукати скарб на безлюдному острові. Але щойно випала зручна нагода – ми схопили наплічники, кинули туди згущене молоко (і ще купу всього, звісно) і помчали… Єдине, чого бракувало – це мого туристичного килимка (виросли ноги і він втік з квартири) і газового балону. Продовжувати читання Намет в зуби – і погнали. Карпати (частина 1)

Експрес-мандри: Закарпаття

Пам’ятаю, як у школі на уроках української літератури ми вивчали творчість письменників із Закарпаття (Василь Стефаник, Богдан-Ігор Антонич, ще хтось), або ж читали щось на кшталт “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського. Саме ця повість стала улюбленою, бо змушувала малювати в уяві гірські пейзажі та колоритних гуцулів, абсолютно не схожих на решту українців.

А мій перший виїзд в Карпати, прокидання під звуки трембіти, “чорти” на Різдво, закарпатська говірка… Це викликало захват і бажання поринати у незнану досі атмосферу “іншого світу”.

Але це все лірика, спогади дитинства. Продовжувати читання Експрес-мандри: Закарпаття