GorganyRace-2018: мінус один страх

Боятися – нормально. Відчуття страху – природній механізм виживання і самозбереження. Він змушує активізуватись, приймати рішення, долати небезпеку. Але інколи діє в зворотній бік: паралізує, сковує, заважає. Зі страхами, що ускладнюють життя, варто працювати.

Один з моїх страхів (хоча далеко не найпотужніший!) – гроза. Коли блискає і гримає, мені не буває комфортно. Дуже по-дитячому хочеться заховатись під ліжко. Ну, можна і так, сиди собі під ліжком. Але коли цей страх вносить корективи у життя – я хочу його позбутись, щоб бути незалежною та вільною.

Збираючись на свої четверті пригодницькі перегони GorganyRace, що проходять в Карпатах, я була впевнена: пройду маршрут і отримаю порцію ендорфінів. І тільки сильні зливи і блискавки у прогнозі погоди змусили захвилюватись. Побачивши це, моя психіка обрала тактику уникнення і ігнорування: просто не думати про це. А раптом пронесе? Погода в горах така мінлива! З цією надією я зібрала речі і сіла в потяг.

Уже на стартовій галявині я відчула перший наступ паніки. Стіна дощу, яскраві спалахи електричних розрядів у небі, вибуховий звук грому, потужні пориви вітру. Мене фактично паралізувало. Тактика “ігнорування і уникнення” вже не діяла. Я нічого не могла і не хотіла робити: лише закутатись у спальник і спробувати заснути. Але що далі?

Постало просте запитання: або наша команда “МНК проти вітру” стартує і проходить маршрут, або лишається на галявині і їде додому. Усією душею я хотіла брати участь у змаганнях, але розуміла: доведеться зустрітись зі страхом face-to-face. Я знала, що показати мозку безпідставність страху (бо у результаті нічого поганого не станеться) – один зі способів побороти його.

Тому вирішили стартувати. Маршрут – 70 км за 20 годин – ішли спокійно, розслаблено, заради задоволення. Дуже здивувались неочікуваному результату: 19-ті з 89-х команд. Я стала третьою дівчиною у класі “Спринт”, що фінішувала.

Варто сказати, що грози у добу змагань так і не було. Зливи, екстримальні спуски до водоспадів, перехід через потужні річки по повалених деревах, сильна течія, нульова видимість через туман вночі, продирання через хащі – усе було. З мого досвіду, це – найнебезпечніші та найекстримальніші GorganyRace. Погода і вода зробили свою справу.

Навіщо я пишу про це? Щоб відстояти просто думку: боятись – можна. Але дозволяти страхам визначати твоє життя – ні. Ризикувати, наважуватись, виходити з зону комфорту – і, зрештою, зростати і дорослішати.

Advertisements

2 thoughts on “GorganyRace-2018: мінус один страх”

  1. це просто офігенно круто! так, боятися – це нормально. Я Вас підтримую.

    Але те, як Ви долаєте цей страх – це просто фантастично.

    І про перегони… 19 команда – це дуже круто! Забагато “круто” для одного коменту, але… ну я просто в шоці і в захваті

    Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s