Баварські нотатки: Айхштет

Для справді крутої подорожі необхідно мати незалежність і повну свободу. Такий висновок я зробила після каучсьорфінгу в Талліні. Спілкуватись з іншими людьми, бути в гостях – це цікавий досвід, але тільки якщо є достатньо сил та енергії. У мандрівці ж фізичні і моральні ресурси вичерпуються у прискореному темпі.

Але ніщо не однозначно.   

Як елемент подорожі Німеччиною ми запланували зустріч з Іваном – другом Андрія, з яким він вчився у Бучацькому колегіумі ім.Св.Йосафата. Зараз Іван – студент католицької колегії у маленькому містечку Айхштет. Можливо через те, що ректор колегії – українець, нам дозволили заночувати у студентському гуртожитку. Тож у неділю, на Великдень за католицьким календарем, після обіду ми приїхали на залізничний вокзал Айхштета.

Айхштет – чисте, акуратне, доглянуте місто. Є де гуляти і на що подивитись. За словами Івана, тут, у Баварії, куди не поїдь – скрізь знайдеш відреставровані фортеці та іншу архітектуру Середньовіччя. В Айхштеті, наприклад, є замок: з його території відкриваються шикарні види. Ми встигли прийти на замкову гору якраз перед настанням темряви, у сутінки: сонце сідало за обрій, а там, унизу вже мерехтіли ліхтарі. Особливий час, особлива атмосфера, а тепер – особливі спогади.

Та не лише споруди роблять місце особливим: оточуючі люди значно сильніше формують враження. Нам пощастило відчути великодню атмосферу, побувавши на службі в церкві (до речі, молитва українською мовою там теж була). А після – бути гостями на великодній вечері католицької колегії. Ми сиділи зі студентами з України та Індії, їли місцеві страви (картопля, салати, сири, м’ясо, паски) і пило місцеве пиво.  А пиво для німців – це як чай для англійців. П’ють постійно і скрізь. Якісне і корисне.

Цей досвід дав багато нових знань про побут, історію, стан речей цього міста і цього навчального закладу. Ми вдячні людям, які прийняли нас як гостей і оточили увагою.

Як висновок, це хороша ідея – бувати не лише у великих і добре відомих туристичних містах, а й занурюватись далі – у маловідомі, маленькі селища, де туристи – рідкісні гості. Адже як можна відчути справжню атмосефру країни, біжучи людяними центральними вулицями мегаполісів, що втрачають ідентичність через процеси глобалізації? На кожному куті – Starbucks чи Mc’Donalds, однакові магніти, сувеніри, одяг, натовп азіатів і англійська мова? Якщо хочеться спокою, тиші, чогось справжнього і унікального – треба тікати з великих міст у невідомому напрямку.

Ми пробули у Айхштеті менше доби. І це був спокійний, приємний, теплий час. А спогади – одні з найзатишніших.

P.S. Бонус-історія, що не стосується Айхштета, але я мушу розповісти про роззяву і невипадкові випадковості.

Вважаю себе організованою та уважною людиною, але після випадку на вокзалі у Нюрнберзі, розумію: не така вже я і уважна… Поки Андрій купував сосиски  собі на обід, я пішла в сусідній міні-маркет за фруктами і йогуртом. Взяла з полички два стакани, віддала на касу, заплатила і поспішила до Андрія – розповісти про те, яка я молодець – віддала монети, які нам заважали у гаманці. Хвилин п’ять ми шукали місце, де можна було б сісти, як раптом я зрозуміла: у нас немає води! Повернулась у той самий маркет… і побачила на касі два стакани – фрукти і йогурт. “Не може бути, щоб хтось взяв той самий набір… це що – мій?”, – я навіть не одразу зрозуміла, що забула свою покупку! Минуло достатньо часу, а моя їжа стояла на касі. Якби я не повернулась за водою, то не знаю, коли б помітила відсутність свого обіду 🙂

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s