Громадська активність: бути чи не бути

Пам’ятаю, як у сімнадцять років уперше пішла в похід у Крим. Хто ж знав, що саме той тиждень стане визначальним у моєму житті? Я вперше почула щось про націоналізм, громадську активність, відповідальність, свідомість. Вперше задумалась: хто я? Яке моє місце? Для чого живу?

Коротше кажучи, потрапила в “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”. І тепер пишу цей пост, аби його прочитали ті, хто вагається – “бути чи не бути”.  

Чому саме зараз? Бо у липні відвідала табори “Курсу Вільних Людей” в якості лектора (оце доросла до рівня!), побачила хлопців і дівчат, які…нагадали мені себе. Шість років тому. До мене тоді “достукались”. Я зрозуміла дещо важливе: відповідальність за своє життя – винятково на мені. Хочеш жити у класній країні? Зроби її такою! Звучить якось захмарно, знаю. Але я з захоплень спостерігала за старшими МНКівцями, які досягали успіху. Вони вірили і діяли. Мені захотілось стани частинкою цієї команди, адже разом – можемо більше.

Пам’ятаю, як вперше написала матеріал для сайту МНК про акцію до річниці президенства Януковича (до речі, то була дуже стьобна акція-тролінг). Тодішній керівник інформцентру МНК розкритикувала все в пух і прах. Я довго правила, редагувала, переписувала. Дуже вперто сиділа за комп’ютером і хвилювалась. Не пригадаю, чим то закінчилось – чи опублікували новину, чи ні. Але саме з того часу я почала зростати. Писати так, щоб це можна було поставити на сайт. Інколи – навіть відправити ЗМІ. Я хотіла бути корисною справі і вчилась. Помилялась (о, зараз я ще більше помиляюсь!), але здобувала досвід.

Крім того, разом з подругами-МНКівками ми взялись проводити українські кіноклуби. Щоп’ятниці протягом двох (чи більше?) років. Не впевнена, що з них була велика користь, але це краще, ніж нічого. Це був наш тренувальний майданчик. Організація кіноклубів виховала таку дисципліну! А про навички з кризового менеджменту годі й говорити – вдавалось знайти проектор за пів години до початку перегляду фільму, зібрати повний зал глядачів… І ми пишались тим, що робимо.

Потім взялись за організацію дитячого наметового табору “Коловрат”, а далі… Дуже довго і не цікаво розповідати 🙂 зараз я дійсно “доросла” до рівня лектора на таборах. І це приводить в шок – коли я встигла так вирости?! І, знаєте, цей шок приємний: я не жалкую за ці шість років свого життя. Відчуття, що знайшла себе і не згаяла часу.

Усе, що я хочу сказати цим постом: долучайтесь до нас. Не бійтесь. Якщо ти (саме ти!) дивишся зі мною в одну сторону – ти потрібен мені, а я – тобі. Пиши, дзвони, приходь!

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s