Gorgany Race. Version 3.0

Пригодницькі перегони “GorganyRace” стали хорошою традицією і залежністю. Цього року ми втретє взяли участь у цій авантюрі. І хоч я двічі писала на цю тему – у 2015 та 2016 році, напишу ще. Спробую бути лаконічною і подати лише головні висновки з цьогорічного досвіду.

Хто не в курсі, “Gorgany Race” – змагання в Карпатах, суть яких – пробігти/пройти максимальну кількість КП (контрольних пунктів, позначених на карті) за визначений час. Наш клас – “спринт” – 24 години, 12 КП і близько 75 км. Складність – в потребі орієнтуватись, бігти, думати…і таке інше.

Мотивація

Так, мені дійсно подобається бігти по горах цілу добу без перепочинку. Азарт, впертість, незламність, сконцентрованість – ось ці емоції, які переживаєш найяскравіше. Є ще тривога (коли заблукаєш), злість (коли дерешся через ожину), ну і… з негативного – мій список вичерпано.

Я отримую задоволення від усього процесу перегонів, а коли фінішую – відчуваю безмежність можливостей. Неймовірні відчуття. Ейфорія, ніщо інше.

Команда

Так, у мене найкращий партнер по команді. Він дружить з мапою і GPS, має просторове мислення і певний досвід. Завжди зберігає “холодний розум” і вміє заспокоїти. Я ж здатна мотивувати, підбадьорювати, націлювати на результат. А ще знаю дещо з фізіології людського організму, про спортивне харчування, маю аптечку і вмію нею користуватись.

Ми чудово співпрацюємо. Коли заблукали, Андрій брав напрямок і валив “за азимутом”, деручись через ожинові колючі кущі та старі розлогі ялинки. У момент, коли руки почали опускатись, я вловила людські голоси. Вийшли на стежку. Тільки разом ми здатні справитись з усім.

До речі, перші змагання йшли командою з чотирьох; другі – з трьох. І нарешті прийшли до того, що варто спробувати йти тільки удвох. Що ви думаєте? Результати нас вразили!

Результат

Так, ми задоволені собою на всі сто. Наша мета – фінішувати з кращими за минулорічні показники – досягнута. Взяли 9 КП з 12 можливих (були ще на двох, але не нашого класу). Витратили 22 години на 75 км маршруту. Часом – бігли, тримали хороший темп. Зайняли 37-ме місце зі 115-ти. Наші ноги в повному порядку, у мене навіть нічого ніде не болить. Здається, можу спокійно пробігти десяточку кілометрів 🙂

Але не це найважливіше.

Важливо те, що ми пройшли маршрут удвох. Вкотре переконались, що “створені одне для одного” (пафос? де? ану не заздріть!).

Важливо те, що перевершили свої сподівання. Ми бігли останні кілометри! Хоча здавалось, що сил просто немає! А насправді – їх купа, вони десь усередині.

Важливо те, що ми отримали величезну дозу задоволення і дійсно відпочили.

Спорядження

Так, нарешті дожили до того, коли функціональний одяг і спортивне харчування – не “понти і грошей діти нікуди”, а величезний прогрес, яким варто користуватись. Наприклад, шкарпетки Lasting. Через дощі протягом проходження маршруту в кросівках постійно чвакало болото. Було дуже мокро. Але ноги фактично в ідеальному стані! Жодної мозолі чи водянки! А пригадую, як на перших змаганнях ноги були в “м’ясо”, а шкарпетки довелось змінювати кілька разів, бо протирались до велетенських дір.

Інший приклад – трекінгові палиці Leki. Я взяла їх для тесту зовсім безкоштовно (завдяки чудовій пропозиції від компанії для учасників змагань). Легкі, зручні, шикарно розвантажують коліна, а ще не дають впасти під час переходу річок по мокрому камінню чи просто по слизькій багнюці на місці дороги 🙂

Ще один приклад – ізотонік Nutrixxion. Як каже Андрій: “Сам факт, що п’єш не звичайну, а солодку воду – вже підіймає настрій”. А до того ж – тримає організм в тонусі.

Останнє – це зручні наплічники Osprey (ми взяли досить багато речей, але вагу не відчували) та функціональний одяг з синтетичних тканин, що чудово відводить вологу: як власний піт, так і дощ 🙂

Їжа

Так, моя улюблена тема. Тут усе стандартно і не цікаво. До змагання ми добряче заправлялись вуглеводами (макарони, житні пластівці, гречка), жирами і солодощами (халва, шоколад). Під час змагань – бутерброди з сиром, соусами і огірками (щоб не так сухо), інжир, яблука (це просто мій каприз), сушені банани, горішки, шоколадні батончики. До речі, останні дуже врятували Андрія. На підйомі до КП, у нього раптово з’явилось запаморочення і слабкість. На ходу проковтнув “Mars” і все минуло…

Цікавіше – після змагання. Я відчуваю чорну діру у себе в шлунку, яку не здатна заповнити жодна їжа 🙂 хочеться солодкого. Усе логічно.

Ні, ми не набираємо вагу. Організм просто відновлюється після стресу. За 1-2 дні апетит нормалізується.

Висновок

Хочу ще.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s