Експрес-мандри: Закарпаття

Пам’ятаю, як у школі на уроках української літератури ми вивчали творчість письменників із Закарпаття (Василь Стефаник, Богдан-Ігор Антонич, ще хтось), або ж читали щось на кшталт “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського. Саме ця повість стала улюбленою, бо змушувала малювати в уяві гірські пейзажі та колоритних гуцулів, абсолютно не схожих на решту українців.

А мій перший виїзд в Карпати, прокидання під звуки трембіти, “чорти” на Різдво, закарпатська говірка… Це викликало захват і бажання поринати у незнану досі атмосферу “іншого світу”.

Але це все лірика, спогади дитинства.

Зараз я чітко розумію, що закарпатський регіон справді особливий, і причин на це достатньо: історична приналежність різним державам-сусідам, відмежування від України горами, що сприяло формуванню окремої культури, говірки, традицій та способу життя.

І якщо під час походів в гори спілкуєшся з жителями сільської місцевості, то для повноти картини варто відвідати міста Закарпатської області. Що ми нарешті і зробили.

Ужгород. Ні, не про сакури

Найзручнішим і водночас найпопулярнішим способом доїхати до Ужгорода є потяг. Потурбуватись про купівлю квитків варто завчасно (враховуючи популярність напрямку серед туристів; поганий стан залізничної колії, що будувалась дуже давно, а ремонт потребує неабияких коштів). Потяги – старі, вагони часто переповнені циганами (об’єктивно брудними і гамірними). Варто приготуватись до довгої, але живописної дороги: потяг їде повільно, оминаючи чисельні горби та заїжджаючи в довгі тунелі. Серйозно, їхати потягом у закарпатському регіоні, пити чай і дивитись у вікно на стрімкі річки, високі гори, овечок та хатки гуцулів – це окрема атракція, сповнена насолоди і спокою.

Наш потяг прибув в Ужгород об 11 ранку. Зазначу, що знайти житло в Ужгороді вийшло не з першого разу: чи то через травневі свята, чи то з інших причин, у більшості хостелів вільними лишались лише спільні кімнати, а готелі встановили неадекватні ціни. Пару днів оновлення сайту Booking – і ми забронювали окрему кімнату в хостелі Gospoda, що знаходиться в самому центрі міста, на вул. Волошина.

Мало хто з українців, не кажучи вже про іноземців, знають хто такий Августин Волошин. Так, в Ужгороді встановлено пам’ятник, кілька меморіальних дошок, у замку є окрема виставка, присвячена Карпатській Україні та самому Волошину – здавалось би, чудово. Але є одне але (скорочено АЄОА 🙂 Акцент зроблено на його педагогічній, науковій, просвітницькій діяльності, аж зовсім не на ролі в державотворчих процесах та проголошенні Закарпаття як складової частини України. Вважаю, що саме на цьому варто наголошувати перш за все.

Натомість, помітили достатню кількість прапорів, монументів, меморіалів, що утверджують вплив іноземних культур. Передусім, Угорщини. Закарпаття дійсно мультинаціональне, тому сепаратизм тут – цілком реальна річ. Край далекий від українських реалій. Здається, що жителів абсолютно “не колише” російсько-українська війна, тут – інший світ. На кожному кроці рекламні оголошення “віза швидко і недорого”, “виїзд на постійне місце проживання в Європу”, а українську мову почути можна не так часто, як хотілось би.

Ужгород, хоч і є обласним центром, нагадує провінційне містечко. Тихе, спокійне, невелике. Гуляєш набережною і здається, що час зупинився. Якщо втомився і хочеш “втекти” від буденних турбот –  Ужгород ідеальний. Проте, довше ніж на день тут “ловити” нічого. Замок, музей народної архітектури і побуту (до речі, дуже раджу: будиночки з різних регіонів та часів Закарпаття точно варті уваги), центр з кав’ярнями, ботанічний сад – це і все.

Хоча над туристичною привабливістю працюють: місто чисте, на кожному кроці – сувеніри, а ще можна випити хорошу каву в точці з take away. Радимо Uber (не таксі, ні), а ще не зупиняйтесь на каві, скуштуйте масала чай. Це смачно 🙂

До речі, про рівень комфорту для туристів свідчить невелика кількість громадського транспорту (хоча ми ходили пішки і не відчували дискомфорту), а також низька якість обслуговування в закладах харчування. Усі офіціанти, які нам зустрічались – мало того, що повільні, так ще й після спілкування з ними складається враження, що ми прийшли просити про якусь послугу і ледь не “вибивати” відповіді на прості запитання на зразок “з чого складається цей салат”. Простіше вже купувати їжу в маркеті… Але і тут не все ідеально: відносно великих супермаркетів знайшли всього два – “Сільпо” і “Вопак”, обидва знаходяться поруч, але не в центральній частині міста.

Є критий ринок – “зелений”. Там можна купити “гостинець” додому – пішту (гострий томатний соус). А ось закарпатське домашнє вино знайти складно. Нам вдалось купити пляшку в… музеї! 🙂 Жіночка, що сиділа в якості “охорони” на вході до будиночка з Музею народної архітектури і побуту, продавала півтори літри за 40 грн., пів літри – за 15 грн.

Мукачеве. Замком єдиним

Якщо вже забиратись так далеко – то не на один день. Радимо спланувати маршрут завчасно. У Закарпатті є куди їхати і що дивитись: замки, термальні води, заповідники… Кожен знайде щось на свій смак! Ми хотіли заїхати в Мукачеве, Чинадійово і село Карпати – подивитись замки і палаци. Варіантів доїзду було два: або залізницею (що довше), або ж автобусами (швидше).

На жаль, Мукачеве розчарувало. Непримітне містечко з купою туристів, що створили довжелезну чергу на вході в Замок Паланок. Зважаючи на таку кількість туристів і вартість квитків, можна було б перетворити замок у “цукерочку”. Але ж ні. Найцікавіше там – панорамні види на саме місто і гори. Експозиції бідні і нудні.

Станція Карпати. Ідилія навколо палацу Шенборнів

Аби уникнути пересадки в Мукачеві, знайшли автобус з Ужгорода, що проїжджав село Карпати. Виїзд о 9:10 ранку, на місці – о 10:20. Ідеально. Якщо ж не підходить – напрям Ужгород-Мукачеве дуже популярний, а звідти – щогодини є автобуси через Карпати.

Не намагайтесь підлаштуватись під погоду. На Закарпатті не існує прогнозів. Ми ж розраховували змокнути, гуляючи територією палацу Шенборнів, натомість – дощ пройшов вночі, залишивши багнюку на стежках.

Такої приємної прогулянки територією резиденції для полювання Шенборнів, де зараз розташовується санаторій “Карпати”, не очікували. Здається, що потрапили у мультфільм Діснея. Палац сам по собі має привабливий вигляд, якби ж (знову-таки!) оформити його всередині…

Не менш цікавим є парк навколо. Озеро, сувеніри, кав’ярня та невеликий ресторан – усе, щоб насолодитись свіжим повітрям і Карпатами “по-цивільному”. Є варіант сходити до водоспаду, але ми не мали достатньо часу і тому просто покружляли туристичними маршрутами і повернулись на залізничну станцію, звідки сіли в потяг “Ужгород-Київ”, аби провести 14 годин у дорозі (запасіться їжею, книгами, журналами, фільмами, ноутбуком і справами – тоді дорога стане коротшою).

Важливо, що на станції є магазин з чудовим працюючим wi-fi (без пароля!), столиками, кав’ярнею.

Комфорт в Карпатах? Це НЕ фантастика 🙂

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s