Боротись чи прохолоджуватись?

Намагаюсь бути в курсі всього, що відбувається у світі. Звісно, це нереально, але слідкувати за тенденціями можна. Нещодавно помітила дещо, що змусило довго копирсатись у собі і навіть переглядати власні цінності. Мій світогляд цілком сформований, але тут довелось шукати відповідну літературу, думати і… чекати. Я нарешті розібралась. І хочу про це розповісти.

Справа в тому, що для мене, життя – це боротьба. За відомим законом, Всесвіт не терпить пустоти. Або ти займаєш вигідну позицію, або хтось інший. Це стосується всього, але зараз говоритиму через призму свого “я”. Хто захоче – перенесе це на глобальніші рівні 🙂 а хто ні – вважайте цей пост за вияв егоцентризму.

Я вважаю, що сенс життя – у постійному розвитку. Рухатись вперед – означає жити. Виходити з зони комфорту, постійно “напружуватись”, втомлюватись, але стиснувши зуби – ставити цілі і досягати їх. Безупинно.

І ось помічаю, як у голові з’являються думки на кшталт: “а може я забагато бігаю, краще завтра поспати?”, “мені потрібен вихідний”, “чому я повинна себе змушувати? краще розслаблюсь і робитиму тільки те, що хочу”, “хай буде як буду, не буду силувати себе” і т.д. На перший погляд, правильні думки – відпочивати треба, особливо з врахуванням того, що я собі обіцяла піклуватись про власне здоров’я, не заганятись, бути спокійною…

Що ж, почала вестись на привабливі пропозиції а-ля “робити тільки те, що приносить задоволення”. Халявити. При цьому відчувала себе ніби не в своїй тарілці. Очевидно, робила щось проти власної сутності.

Задала собі запитання: звідки взялись такі думки? Я що, дуже перевтомилась? (Та ні, здається, порядок). Розмірковуючи про це, але не знаходячи відповіді, вкотре гортала стрічку Instagram і знайшла відповідь (раптово, чи не так?). Якась дівчинка-блогер відвертим текстом пропагувала ідею “життя має бути щастям, треба відпочивати, гуляти, насолоджуватись, дослухатись лише до власних бажань, не думати про погане чи складне і бла-бла-бла”. І тут до мене дійшло. Навколо – маса подібних ідей! І вони вдовблюються у мозок так, що починаєш вірити в них.

Це сучасна тенденція “я нікому нічого не винний”. Егоцентризм та занадто висока концентрація на власному “я”. Хочу – роблю, не хочу – не роблю.

Чим небезпечна така позиція? Як мінімум – стагнацією. До прикладу, я чітко усвідомлюю, що від МЕНЕ залежить те, в якій державі я живу. І відчуваю відповідальність, а ще більше – бажання діяти і бачити результати. Добре, що зрозуміла це. Тепер фільтрую інформацію ще ретельніше і вірю тільки собі.

P.S. (можна не читати)

Коли створювала цей блог, хотіла писати про подорожі. Для себе. Щоб потім, у старості, сидячи “довгими зимовими вечорами”, перечитувати і пригадувати своє цікаве життя. Але поступово усвідомила кілька моментів:

  1. До старості можу й не дожити: постійно забиваю на своє здоров’я.
  2. Довгі зимові вечори? Серйозно? Ха-ха, може я ще й вишивати хрестиком почну?… Ні, у мене ніколи не буде “довгих зимових вечорів” (у значенні – нудних). Нещодавно намагалась пригадати, коли був такий день, що я не знала, чим себе зайняти. Не пригадала. Здається, такого взагалі ніколи не було.
  3. Подорожувати так часто, як хотілось би, не вдається. Ми з Андрієм занадто любимо працювати.

Отже, почала писати в блог “думки про особисте”. Хороший спосіб “виговоритись”, порефлексувати і словесно оформити власну позицію. А мати таку – це хороша звичка, знаєте, сильні особистості завжди її мають (в усіх сенсах цього слова). Ну і статистика відвідуваності “особистісних” постів тішить 🙂

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s