Столиця Естонії – це блискучі скляні стіни бізнес-центрів, високі шпилі кам’яних споруд, мартини на набережній, запах моря, прохолодний вітер і купа китайських туристів 🙂 Наш Таллін – це мексиканець, млинці, “не той трамвай”, мокрі кросівки, більше 30 км пішки і надувний матрац. Це, звісно, не все, а так – кілька вражень, щоб “зачепити”. Якщо не вдалось – то дарма: Таллін вартий того, щоб дізнатись про нього більше.
До Талліна ми їхали нічним автобусом з Вільнюса. Дуже зручно: мінімальні часові затрати, що для нас особливо актуально. До того ж, комфортабельний автобус компанії Eurolines дозволяє виспатись. Ну…майже. Дуже заважали білі ночі. Не стільки тому, що світло б’є в очі… просто неможливо відірватись від виду за вікном: природа змінюється, не те, що поля і сосни Білорусі (без образ, але їхати Білоруссю нудно – ідеальний спосіб виспатись).
Приїхали на автовокзал рано вранці. Стіна дощу, небо затягнуте сірими хмарами. Увага! Перша дійсно важлива порада: беріть парасольку. На щастя, ми взяли. Друга (ще важливіша) порада: не полінуйтесь взяти куртки. Ось тут ми сто разів пошкодували, що з теплих речей взяли лише кофти (ну хоч з капюшонами) і бафи.
Але що поробиш, приїхали дивитись місто – будемо дивитись! Не дарма ж вишколи МНК проходили, у калюжах спали…живі, не розтанули, значить – не з цукру.
Таллін – сучасне місто з великими бізнес-центрами, торговими комплексами, купою рекламних сітілайтів, дорогих автівок та іншими “must-have” столичного побуту. Такий собі куточок Нью-Йорку в Балтії 🙂
А поруч з сучасністю – старовина. Історичний центр міста просто надзвичайний! По-перше, дійсно великий! По-друге, акуратний, гарний, а зранку – ще й пустий. Зате потім – натовпи туристів (особливо азіатів). Не бачу сенсу описувати всі визначні місця, адже це нудно (і мені писати, і вам читати).
Традиційно відповім на запитання, де і що ми їли, з ким і як спали.
З харчуванням проблем немає, коли є Mc’Donalds. Можна хоч сто разів його не любити, плюватися на “пластикові гамбургери” та “хімічну” колу, але за що його варто цінувати – так це за стабільність. У будь-якій точці світу ти знаєш, які смаки, рівень обслуговування, ціни на тебе чекають. А ще великий плюс – рано відчиняється і допізна працює. Саме це і привело нас дощового ранку в Мак… 🙂 зігрітись кавою, перехопити бургер (у випадку Андрія) – це круто, коли решта кафешок просто зачинені. До речі, важливо: туалет тут не є “прохідним двором”, як в Україні. Маєш чек з кодом – маєш доступ до туалету. Усе чесно!
Якщо ж хочеться більшого різноманіття за помірну ціну, варто поїсти в “Lido”. Ця мережа представлена і в Білорусі, і в Латвії, і в Естонії. Ми з Андрієм її дійсно полюбили! Нагадує рідненьку “Пузату Хату”: величезний вибір, нормальні ціни, купа місця. У Талліні радимо спробувати ягідний мус з молоком. Я не дуже зрозуміла, як його правильно їсти, але жіночка з обслуговування порадила взяти полуничний мус (дуже повітряний) і долити туди молока. Вийшла каша-малаша, але мене запевнили, що в Естонії таке люблять. Повелась. Хоча було смачно 🙂
Та це все фігня, порівняно з нашою вечерею… на яку я смажила млинці. Але все по порядку.
На дві ночі, які ми провели в Талліні, нас прихистив мексиканець Юрій, що вже встиг побувати на всіх континентах. Зараз він живе у студентському гуртожитку на околиці Талліна і працює. Знайшла його я завдяки Couchsurfing. Просто захотілось чогось цікавого 🙂 Хотіли – отримали.
Поки добирались до його домівки, сіли не на той трамвай, зрозуміли, що транспорт – не наше, і пішки йшли 10 км, поринаючи в атмосферу спальних районів Талліна. Побачили місто з усіх ракурсів, так би мовити.
Юрій виявився дуже милим і гостинним – надувний матрац на підлозі, душ, кухня, інтернет, допомога з квитками і картами, розмови – ми отримали все! Натомість, привезли йому медовуху та вишиту краватку-метелик (як сувенір). Але цього здалось мало: чому б не приготувати вечерю на всіх? Ок, подумали – зробили. Мало того, що більше години бродили по маркету в роздумах, зупинившись на омлеті та млинцях, так ще й, певно, Юрій не зацінив 🙂 або не звик до такого, або дійсно млинці вийшли зовсім не такими, як удома…
Шкода, що за вечерею не було його друга Дієго, чи сусіда Забула-Як-Звати-Темношкірий-Такий…може, їм би сподобалось? 😉
Dzvinka's Blog 